Під час виступу письменниця порушила низку важливих питань, пов’язаних з історією України, мовною політикою та впливом багатовікової русифікації на українське суспільство. Особливу увагу вона приділила ролі мови у формуванні національної свідомості та збереженні культурної спадщини.

Однією з тем зустрічі стала давня історія українських земель. Зокрема, Лариса Ніцой згадала давньогрецького історика Геродота, який ще у V столітті до нашої ери описував території Північного Причорномор’я та народи, що їх населяли. Через такі історичні приклади письменниця звернула увагу на глибоке коріння історії українських земель.

Окремо йшлося про спроби витіснення української історичної спадщини. Письменниця навела приклад Києво-Печерської лаври, де, за її словами, після осипання штукатурки були виявлені давні написи, приховані під пізнішими нашаруваннями. Цю історію вона пов’язала з питанням збереження автентичних свідчень минулого та протидії російському привласненню української історії.

Важливе місце у виступі посіла тема мовної стійкості українців. Лариса Ніцой наголосила на ролі села у збереженні української мови навіть у періоди, коли її витісняли з освіти, державних установ та суспільного життя. На її думку, саме щоденне спілкування рідною мовою допомогло українцям зберегти свою культурну самобутність.

«Я цю тему піднімаю не з метою когось образити, а тому, що ця тема справді дуже важлива у нашому суспільстві, і сьогодні ми з вами переконаємося зайвий раз, чому ж треба Україні українська мова», – зазначила авторка.

Окрім громадської діяльності, Лариса Ніцой відома своєю творчістю для дітей. Її літературний доробок налічує близько двох десятків книжок, у яких авторка звертається до тем дружби, взаємодопомоги, милосердя, патріотизму та виховання національних цінностей.

Серед відомих творів письменниці — «Незламні мураші», «Неслухи і вередулі», «Дві бабуськи в незвичайній школі, або Скарб у візку». Через дитячу літературу авторка прагне не лише зацікавити юних читачів, а й допомогти їм усвідомити власну культурну належність.

Зустріч у Білій Церкві стала нагодою ще раз порушити питання значення української мови в умовах повномасштабної війни. Адже мова залишається не лише засобом спілкування, а й важливою складовою національної ідентичності, історичної пам’яті та культурної незалежності України.

Приємно, що Біла Церква дедалі частіше стає місцем зустрічі з відомими людьми, які своїм словом, творчістю та громадянською позицією надихають берегти українську мову, шанувати власну історію й плекати національну ідентичність.