«Україна – нація незламних!» – відеохроніки перших днів повномасштабного вторгнення

| 25. 02. 2025

24 лютого в Центральній бібліотеці відбулася зустріч «Україна – нація незламних!» з нагоди 3-ї річниці повномасштабного вторгнення росії в Україну – аби поспілкуватися, переглянути відеохроніки, згадати ті перші дні, віддати належне тим білоцерківцям, які не стояли осторонь, а почали діяти: розбирати завали і ремонтувати будівлі після вибухів; вантажити пісок і будувати блокпости; зносити одяг і розбирати гуманітарну допомогу; пакувати продовольчі набори; зустрічати перших переселенців і надавати їм необхідну допомогу і багато-багато іншого.

На заході пригадали, як вранці 24 лютого 2022 року о 3.40 російська танкова колона ввійшла в Україну на територію Луганської області. Незадовго до 5.00 за українським часом путін оголосив, що прийняв рішення розпочати спеціальну воєнну операцію на сході України. За кілька хвилин після цього росія запустила крилаті та балістичні ракети по аеродромах, військових штабах і складах у Києві, Харкові, Івано-Франківську, Луцьку, Дніпрі, Василькові, Білій Церкві. О 7 годині ранку 2022 року Президент України Володимир Зеленський оголосив про запровадження в Україні воєнного стану. Так військові дії, що велися з 2014 року на сході нашої країни переросли у повномасштабне вторгнення російських військ в Україну.

Саме в той день розгубленість, моторошне відчуття страху, невідомість, сльози, паніка, заціпеніння, невизначеність та несприйняття жахливої правди охопили всіх українців. Всі ми пам’ятаємо кінець лютого 2022 року, коли ракети і шахеди підривали землю і руйнували будинки Білої Церкви.

На заході присутні переглянули відео, ініціаторами та виконавцями якого виступили: історик, краєзнавець, дослідник, провідний редактор інформаційно-краєзнавчого відділу Білоцерківської централізованої бібліотечної системи ім. Петра Красножона Сергій Бурлака та доцент Білоцерківського Національного аграрного університету, кандидат філософських наук, учасник бойових дій Олександр Ярмола.

Сергій Бурлака наголосив, що всім нам притаманно швидко забувати ті чи інші сторінки історії, і найтяжче відтворити емоції людей.

«У ті дні був не тільки розпач. Я бачив волю, рішучість багатьох зупинити цю агресію – чи то особистою участю, чи сприянням тим, хто може це зробити, – незважаючи на особисті обставини чи перешкоди. Коли ми зустрічалися з людьми, ми бачили віру в те, що Україна вистоїть та обов’язково переможе, і це давало нам заряд, щоб не припиняти роботу над зйомками фільму. Зараз складні часи, але незважаючи ні на що, історія доводить, що Україна пройде і цей складний час також, і це все завершиться перемогою!»

Викладач, науковець та учасник бойових дій Олександр Ярмола сказав слова вдячності всім, хто долучився до створення фільму, і це важливо, адже у фільмі зафіксовані події, які вже є історією і які дуже швидко забуваються.

Під час заходу було продемонстровано лише невелику частину відзнятого матеріалу, адже його дуже багато.

До фільму включені відеозвернення міського голови Геннадія Дикого, який повідомляв про перші ворожі напади на місто, про об’єкти, які зазнали руйнувань. та Розповідається у фільмі про те, як у посиленому режимі працювали різні підрозділи та служби міської ради, волонтерські організації, залучалися небайдужі жителі Білої Церкви.

У фільмі йдеться про роботу Центру оперативного реагування, до якого у перші дні повномасштабного вторгнення зверталося дуже багато людей по допомогу різного характеру – від отримання інформації чи роз’яснень до розміщенням внутрішньо переміщених осіб з півночі Київщини та питань евакуації, надання гуманітарної допомоги тощо.

«Працівники Центру оперативного реагування прийняли на себе найбільший стрес, адже жителі міста зверталися з найрізноманітнішими питаннями, в паніці й часом не могли чітко сформулювати питання, яке їх бентежить», - під час заходу зазначила заступник директора департаменту – начальник управління благоустрою та екології ДЖКГ БМР Альона Колотніцька. Вона пригадала, що ті важкі часи дали змогу людям дізнатися, хто на що здатен, пізнати одне одного та самих себе, розповіла, що було багато ситуацій, які зараз сприймаються з усмішкою, хоча тоді було не до сміху:

«Перші чотири доби ми були на роботі: затуляли вікна, охороняли газові та електромережі. Пізніше виникла потреба у будівництві блок-постів, і ми самі створили бригади, які оперативно навантажували та возили мішки з піском, діставали для цього все необхідне. У жодної людини не виникло й думки: «я не буду цього робити» чи «це не моє». Усі були згуртованими та бралися до будь-якої роботи, причому люди самі приходили на допомогу. Це були люди різних професій, віку та соціального статусу. Аби трохи відпочити, ми навіть садили дерева! Співпрацювали також з Червоним Хрестом – сортували та роздавали допомогу мешканцям. Крім того, приймали та відсортовували допомогу від самих мешканців. Усе це дуже знадобилося, коли до Білої Церкви приїхали жителі Макарова, Бучі, Ірпеня…».

До слова, за три роки, від початку повномасштабного вторгнення, Біла Церква прийняла 25600 вимушено переміщених осіб. На сьогодні в місті перебуває 15578 осіб, з яких 12987 – з 2022 року.

Своїми спогадами про пережите, про свою роботу під час перших днів повномасштабного вторгнення на заході поділилися: заступник директора Білоцерківського міського центру соціальних служб Злата Чорна, голова Білоцерківської міськрайонної організації Товариство Червоного Хреста в Україні Вікторія Бірюкова, волонтер Олег Лебединцев.

З відео присутні дізналися про внесок у наближення перемоги таких волонтерів, як Оксана Оранська, Марина Потіха, Алла Франчук, представники Білоцерківської волонтерської групи «Шалені бджілки» та Білоцерківського виробничого підприємства «Весна» УТОГ.

У відео зафільмовані також розповіді переселенців та місцевих мешканців, яким довелося пережити прильоти та будівлі яких були зруйновані буквально на їхніх очах.

«Після прильоту надворі було краще, ніж у хаті…», - ділиться спогадами один із мешканців Білої Церкви. Інша мешканка згадує: «Було враження, ніби я померла і вже на тому світі прийшла до тями. Потім пересвідчилася, що всі мої рідні живі-здорові. Хоч у нас в повилітали вікна, пішли тріщини по хаті, постраждала стеля на другому поверсі, але ікони – навіть не поворухнулися…».

Тож – вірмо. У торжество добра над злом, у Перемогу України. І хай по вірі нашій воздасться нам…

>>> Більше світлин <<<